четверте липня - 19

[marjukatti]

Сон як дзеркало мого справжнього сприйняття світу і власного місця у ньому. Тотальна байдужість і навіть розлюченість на байдужих-розлючених. Спочатку вивчаю хмарочоси із друзями - спілкування дійсно приємне. Але це не просунутий мегаполіс - бурхливе життя неохайного міста Східної Європи, незрозуміло якого точно. Потім ситуація розгортається не інакше, що я повинна дістатися найвищого поверха найвищого будинка. До речі, майже безлюдні горища сняться регулярно. Так от, надзвичайно швидко і впевнено знаходжу необхідне місце. До вікна там прикріплена поверхня для прогулянок, а далі безпосередньо "очі" Сонця. Дивна характеристика, але було враження, що саме "очі" є у того Сонця. Варто лише мені вийти із вікна на поверхню, наблизившись до зірки, як одразу наставав кінець світу. Я без вагань експерементувала - швидко ставила одну ногу за вікно, як наближалось Сонце, миттєво забирала її і воно віддалялось. У такому захоплені мене наздогнали нещодавні друзі, які знайомили із усіма будинками міста. Їхнє завдання - нейтралізувати, аби ніколи більше не мала можливості провокувати кінець світу. Але опиняючись на поверхні поза вікном - ставала недосяжною для людей і, спостерігаючи наполегливість цих кількох осіб, зрозуміла, що у мене немає вибору, як лише наблизити Сонце (заради власного виживання).